Сторінка практичного психолога

 

Практичний  психолог:

Митрофанова  Світлана  Анатоліїв

Кваліфікаційна категорія: "спеціаліст вищої категорії"

Освіта:  вища педагогічна, 

Стаж  роботи:  26 років

Кабінет практичного психолога:   https://yadi.sk/i/jPmmAPYk3

           Дошкільний вік як ніякий інший характеризується найсильнішою залежністю від дорослого, і проходження цього етапу становлення особистості значною мірою визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослим. Самі дорослі не завжди розуміють, яким чином їх особистісні якості стають надбанням дітей, як своєрідно, відповідно до специфіки дитячого віку вони інтерпретуються, яке значення набувають для дитини. Усвідомлена або неусвідомлена батьківська та педагогічна авторитарність породжує у дошкільників дефіцит неординарності, почуття власної гідності, невпевненість в собі і багато інших якостей, ускладнює сприятливе становлення особистості.

           Неврози - це ті захворювання, які зачіпають багато аспектів особистості дитини. У дошкільному віці найчастіше зустрічаються невростенія, невроз страху, істеричний невроз, невроз нав'язливих станів. Будь-який з перелічених неврозів має ряд своїх особливостей. Але головне, що їх об'єднує, - надмірне по силі або тривалості напруга нервової системи на тлі або після психічного потрясіння, на тлі або після гострих і хронічних психічних травм та конфліктів. А травматичною для дитини може бути будь-яка ситуація.

         До тяжких переживань і виникнення нервозності у дітей призводить поява другої дитини в сім'ї. Старша дитина при цьому, як правило, починає переживати і вважати, що батьки розлюбили її, що вона їм більше не потрібна.

        Таке трапляється зазвичай у тих випадках, коли батьки не підготовляють старшого до появи нового члена сім'ї, приковуючи всю свою увагу до маленької істоти. У старшого виникають ревнощі, а в деяких випадках навіть агресивність.

        Однією з причин реакцій протесту є руйнування сім'ї або другий шлюб одного з батьків. Вітчим або мачуха, що прийшли в родину, не завжди можуть підібрати ключ до серця дитини і якщо помічають неприязнь, то, в свою чергу, платять дитині тим самим, віддаляючи її від себе. Вирішуючи питання про другий шлюб, завжди треба думати передусім про дитину. Потрібно вміло підготувати дитину до наступних змін у сім'ї, зуміти викликати в неї почуття симпатії до майбутнього члена родини і переконати її у важливості цієї зміни.

         Частими причинами зміни поведінки дитини є чвари і незгода між батьками, діти це переживають дуже хворобливо, вони весь час перебувають у стані тривоги, занепокоєння, стають лякливими, плаксивими.

          Особливо негативно позначаються на здоров'ї дитини і розвитку її особистості суперечки між батьками в питаннях виховання. Нерідко один з батьків, надміру суворий і вимогливий, прагне цілком підкорити дитину своїй волі, а другий (частіше мати або бабуся) старається оберігати дитину від надміру суворого ставлення, потураючи її забаганкам, догоджає їй купівлею нової іграшки, ласощами; у разі неслухняності дитини вона «вдається» до авторитету батька. У присутності матері або бабусі дитина неслухняна, користується її слабостями, добиваючись бажаного, грубить. А в присутності батька така дитина стає зовсім невпізнаною. Вона ніжна і ласкава з матір'ю, старанна і ввічлива з батьком. У такій сім'ї дитина змалечку вчиться поводитися нещиро, пристосовуючись до умов, що весь час змінюються. У неї виробляється не цільний характер, як хотілося б батькам, а погані звички. Крім того, такі умови викликають перенапруження нервової системи яке може призвести до виникнення нервового тику, нічного      нетримання сечі, поганого сну.

          До розвитку невротичних реакцій у дітей можуть бути причетні також хронічні захворювання (часті ангіни, хронічне запалення легенів, ревматизм, захворювання печінки і жовчного міхура), інфекційні захворювання, черепно-мозкові травми. Такі захворювання виснажують центральну нервову систему, у зв'язку з чим навіть і повсякденні життєві ситуації стають іноді для ослаблених дітей надзвичайно сильними подразниками, ведуть до виникнення неврозу.

         Для дітей, на відміну від дорослих, характерним є перебіг неврозу з якимось одним провідним симптомом (страхи, нервовий тик, заїкання, істерія та ін.). Однак поряд із цим спостерігаються примхи, плаксивість, дратівливість, збудливість, підвищена втомлюваність, які є фоном невротичного розладу.

           Звичайний каприз дитини — це перший серйозний прояв істеричного неврозу, точніше — його початок.

         Як же слід чинити, щоб запобігти нервовості дитини, пригальмувати істеричну реакцію дитини, не дати їй перетворитися в подальшому на істеричний невроз?

            Потрібно намагатися не створювати обстановку, що сприяє виникненню нервової реакції у дитини. Для цього необхідно, по можливості, виконувати спокійно висловлені дитиною прохання. Якщо задоволення її бажання неможливе, слід вислухати малюка і спокійно пояснити йому, чому зараз ви не можете зробити те, чого він просить. Наприклад: «Зараз у мене немає грошей. але незабаром тато отримає зарплату і я тобі куплю цю іграшку». І, звичайно, в подальшому дійсно потрібно її купити. Або: -«Зараз холодно, не можна йти босоніж, якщо завтра буде теплий день, то я дозволю тобі побігати без сандаликів». Дитина повинна знати: якщо вона просить про щось спокійно, то в більшості випадків вона отримає бажане («позитивне підкріплення»), а якщо капризує, то нічого не отримає («негативне підкріплення»). Така поведінка всіх без виключення членів родини обриває істеричну реакцію дитини і попереджує розвиток істеричного неврозу.

          В обстановці постійної напруги ростуть діти в родинах, де їх повсякчас залякують. Це залякування може мати різноманітний характер, але воно завжди шкідливе для дитини.

          В одних сім'ях дітей залякують бородатим дідом, який їх забере. В інших родинах, прагнучи прищепити правильні гігієнічні навички, дітей занадто лякають мікробами і глистами, які жи­тимуть в дитині, якщо та не досить ретельно митиме руки перед їдою. Хоча ці вказівки в принципі правильні, але в помисливих дітей вони можуть викликати нав'язливі страхи та інші нервові прояви.

        Є родини, де діти живуть в остраху, що з батьками щось трапиться, тому що часто чують їх побоювання за своє життя і здоров'я. А якщо батьки часто нервують, плачуть або зляться, то через несвідоме наслідування їм діти робляться неврастеніками. Приклад дорослих може мати більше виховне значення, ніж вказівки, роз'яснення, повчання, нагороди та покарання.

          Дуже важливо власним прикладом навчити дітей вирішувати конфлікти, не травмуючи нервової системи ані собі, ані оточуючим. Діти надзвичайно легко й охоче вчаться спокою і вмінню не злитися і не плакати. Вони починають пишатися проявом своєї витримки.

           Не потрібно, особливо при дітях, без крайньої потреби розповідати комусь про ті чи інші свої хворобливі відчуття: то серце коле, то голова паморочиться і таке інше. Діти легко переймають цю шкідливу звичку і починають самі жалітися на дійсні чи вигадані недомагання. Дитина жаліється на якесь болісне відчуття. Не треба проявляти до цього зайвої уваги чи, тим більше, переляку. Слід спокійно сказати: «Добре, покажу тебе лікарю, він дасть ліки, і все минеться».

           Із психологічними методами зміцнення і загартовування організму для попередження нервовості необхідний і комплекс загально гігієнічних заходів, що створюють сприятливий фон для функціонування нервової системи. До них відносяться правильний режим дня, достатній сон, регулярне та повноцінне харчування, перебування на свіжому повітрі, водні процедури, рухливі ігри, заняття фізкультурними вправами тощо.

« Подаруйте дитині любов та піклування! ».

-          Будьте завжди послідовним з дитиною, і ви уникнете капризів.

-          Застосовуйте у вихованні такі засоби, які відповідають віку дитини.

-          Коли дитина вередує, не намагайтеся в цей час доводити їй будь-що — це даремно. Сварка не має сенсу, а биття ще більше її нервує.

-          Якщо малюк проявляє нервовість, залишайтеся поруч, дайте йому зрозуміти, що ви його розумієте.

-           Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти дитину від капризу, що так рознервував її.

-           Можна попередити розвиток нервовості у дитини, якщо підкреслено спокійно поставитися до подій, які лякають її.

Певною причиною нервового розладу у дитини є не сама подія, що злякала малюка, а та оцінка, яку дали цій події дорослі.

-          Будьте з дитиною наполегливі. Якщо сказали «ні», залишайтеся і далі послідовними в своїх вчинках.

-          Забороняйте дитині лише ті вчинки, які дійсно недопустимі, нетерпимі в суспільстві і викликали б різке осудження і обурення, якщо їх здійснила б доросла людина.

-          Не примушуйте дитину стримуватись і весь час гальмувати свою активність.

-          Уникайте сварок і конфліктів в родині при вашому малюку.

-          Коли дитина заспокоїться після капризування, поговоріть з нею ласкаво. Розкажіть, як вас засмутило, що вона так поводилась. Така розмова попередить виникнення почуття провини у дитини, як це часто трапляється після бурхливих сплесків гніву.

«Батьки і діти: проблеми виховання»

Мета: допомогти батькам реально зі сторони подивитися та оцінити на стосунки та виховання у власній сім’ї.

Запитання:                

Чи можете ви            :

Можу завжди  -  А   

Можу,але не завжди -  Б    

Не можу   - В

1          У будь-який момент зупинити всі свої справи й зайнятися дитиною.

2          Порадитися з дитиною, незважаючи на її вік.     

3          Зізнатися дитині в помилці, припущеній стосовно неї.  

4          Вибачитися перед дитиною у випадку своєї неправоти.           

5          Володіти собою й зберігати самовладання, навіть якщо вчинок дитини вивів вас із себе.   

6          Поставити себе на місце дитини.  

7          Повірити хоча б на хвилину, що ви добра фея (прекрасний принц).   

8          Розповісти дитині повчальний випадок зі свого дитинства, що показує вас у вигідному світі.       

9          Завжди втримуватися від уживання слів і висловів, які можуть ранити дитину.                  

10        Пообіцяти дитині виконати її бажання в обмін на її гарну поведінку.  

11        Виділити дитині один день, коли вона може робити, що бажає, поводитися, як хоче, і ні в що не втручатися.   

12        Не відреагувати, якщо ваша дитина вдарила, грубо штовхнула або просто незаслужено скривдила іншу дитину.         

13        Устояти проти дитячих прохань і сліз, якщо ви впевнені, що це каприз, скороминуща примха.     

Підрахунок балів: варіант «А» -3бали; варіант «Б» -2бали; варіант «В» -1бал.

Якщо ви набрали:  від 30 до 39 балів, виходить, дитина найбільша цінність у вашому житті. Ви прагнете не тільки зрозуміти, але й пізнати її. Ставитеся до неї з повагою, дотримуєтеся найбільш прогресивних принципів виховання й постійної лінії поведінки. Інакше кажучи, ви дієте правильно й можете сподіватися на гарні результати.

Сума від 16 до 30 балів: турбота про дитину — для вас питання першорядної важливості. Ви маєте здатності вихователя, але на практиці не завжди застосовуєте їх послідовно й цілеспрямовано. Часом ви надто суворі, в інших випадках — надто м'які. Крім того, ви схильні до компромісів, які послабляють виховний ефект. Вам належить серйозно замислитися над своїм підходом до виховання дитини.

Кількість балів складає менше 16: це свідчить про те, що у вас серйозні проблеми з вихованням дитини. Вам бракує або знань, або бажання й прагнення зробити дитину особистістю. Вам слід звернутися про допомогу до фахівців — педагогів та психологів, познайомитися з публікаціями з питань сімейного виховання.

•      Якомога частіше спостерігайте за поведінкою дитини під час спілкування з іншими дітьми, спільних ігор.

•      Розмовляйте з дитиною про її перебування в дитячому садку, на подвір'ї (із ким гралась? хто є твоїм другом? чому? про що роз мовляє з іншими дітьми?). Будьте уважним співрозмовником, разом із дитиною з'ясуйте причини та правильність її поведін­ки щодо інших дітей.

•      Проводьте бесіди з дитиною про її однолітків із групи, сусідських дітей. Спонукайте, щоб дитина сказала щось позитивне про них, про риси характеру, таланти, вміння, а не про зовнішність.

•      Разом із дитиною намалюйте її друзів, виготовте подарунки для них до дня народження, інших свят.

•      Привчайте дитину бути відповідальною перед іншими, дотри­муватись правил поведінки, завжди замислюватись над своїми вчинками та вчинками інших дітей, дорослих, знаходити пра­вильне розв'язання складної ситуації.

•      Пограйтесь у гру «Добре — погано» (дорослий запитує — дити­на відповідає, пояснює свою відповідь), у рольові ігри: «Сім'я», «Дитячий садок», доручайте дитині різні доручення, стимулюй­те їх самостійність.

•      Підтримуйте та підбадьорюйте дитину, радійте за неї, хваліть за хорошу поведінку. Станьте прикладом для наслідування, де­монструйте бажану поведінку, пояснюйте свої вчинки.

Особливості адаптації дітей до умов

 дошкільного навчального закладу

Легкий ступінь адаптації

          За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

          Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

          Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

          Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

Середній ступінь адаптації

          Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

           Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

          Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

Важкий ступінь адаптації

          Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

          Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

           Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

          Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

          Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

          Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

          Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

         Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

         В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

        Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

         Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

         Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

        Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

         Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

 Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

         Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

        Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

         Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

      Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

        Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

        Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

         Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

             Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.

             Спрогнозувати  адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу допоможе наступна анкета.

Анкета для батьків

 Чи легко розсмішити Вашу дитину?

 Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиж¬день?

 Чи спокійно лягає спати?

 Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

 Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

 Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

 Чи завжди треба приглядати за нею?

 Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

 Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

 Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи, що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

 Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потребує від Вас підтримки?

 Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

             Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

spanli class=!

115).